Я викладач УАН і під час війни живу в Болгарії. Насправді мене тут мало що дивує, адже все дуже схоже на нашу країну – і життя, і бізнес. Однак, дещо таки відрізняється. І перше, що я помітила – це те, що бізнес дуже прозорий. Навіть у перукарні чи на прийомі у кабінеті у лікаря вам обов’язково видадуть чек про сплату. До речі, стосовно доступності медицини, яку лають всі в Європі. У Болгарії майже на кожному кроці є приватні кабінети, куди можна потрапити в день запису, а не через кілька місяців. Причому діагноз і призначення ліків буде одразу. В разі потреби направлять на обстеження. Якщо звертаєшся в державну поліклініку або стаціонар, все буде безкоштовно і швидко.

Невеличке містечко, де ми живемо, дивує кількістю квітів повсюди. Цього річ була тепла зима, тому на новий рік квітнули «анютині глазки».

Приємно дивує якість і смак продуктів харчування. Навіть найнепомітніше кафе у віддаленому куточку міста порадує вас смачною їжею.

Не перестаю дивуватися якості одягу. В одному місті гармонійно поєднуються магазинчики болгарського, італійського, турецького, китайського, польського одягу. Дивує і якість болгарського взуття. Технологія його виробництва сягає минулого століття, вже тоді воно експортувалося за кордон. Рай для шопоголіка.

Найбільше диво – це море, яке знаходиться дуже близько. Життя на узбережжі та всередині країни відрізняється як кліматом, так і ритмом і насиченістю. Біля моря завжди багато туристів і розваг, тоді як у звичайних, не курортних містах спокійно та тихо.

Система вищої освіти у Болгарії дуже схожа на українську. Але відчувається вплив європейських традицій: система оцінювання, вимоги до написання й оформлення наукових робіт, отримання вчених звань. Студенти досить цілеспрямовані та завзяті. Знання англійської мови на високому рівні. Досвід викладання у європейському виші дуже цінний і важливий для мене. Сподіваюся використати його в Україні після війни.